25.10.12р. відбулося засідання колегії ГУОЗ та МК ОДА, де заслуховувалось питання про стан виконання Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні“ та іх реабілітація в доінвалідний період в Смілянському, Уманському, Христинівському та Чигиринському районах.
На фоні стійкого і тривалого скорочення населення України чисельність інвалідів у державі зростає і у 2011 році досягла 2,7 млн. осіб (із них 165 тис. дітей-інвалідів), що складає 6% від кількості усього населення.
Протягом останніх десятиріч у світі відбулися суттєві зміни стосовно ставлення до інвалідів.
Основою цих змін є визнання рівності прав інвалідів на повноцінне життя в суспільстві та створення державами реальних умов для реабілітації та соціальної інтеграції інвалідів. Якщо раніше їх основу становили здебільшого мотиви милосердя до інвалідів, то нині – стан дотримання їх прав. Обов’язком держави і суспільства є забезпечення належного соціального захисту і підтримки, соціальної інтеграції, створення рівних можливостей для самореалізації, повноцінного життя, здобуття освіти і працевлаштування, долучення інвалідів до духовного, культурного, спортивного життя.
Перехід до ринкових відносин та побудова соціальної держави в Україні детермінували нові підходи до соціального захисту інвалідів, які полягають у створенні цілісної системи на сучасних принципах.
Наше суспільство поступово усвідомлює, що саме йому потрібно пристосовуватись до потреб інвалідів, а не навпаки.
Національне законодавство, зокрема, базовий Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» спрямовують державну політику в вирішенні проблем інвалідів на створення правових, економічних, політичних, побутових, соціально-економічних умов для відновлення здоров’я, матеріального забезпечення, посильної суспільної діяльності осіб з обмеженими фізичними і розумовими можливостями.
Для практичного втілення в життя Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» прийнято низку нормативних актів, які урегульовують процес реабілітації інвалідів, організацію надання їм реабілітаційних послуг, зокрема Державну типову програму реабілітації інвалідів, державні соціальні нормативи у сфері реабілітації інвалідів з різними нозологіями. Основними завданнями Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, розумовою відсталістю та психічними захворюваннями до 2011року стали удосконалення системи надання реабілітаційних послуг, підвищення рівня зайнятості інвалідів та створення централізованої бази даних з проблем інвалідності.
Ратифікувавши Конвенцію ООН про права інвалідів та Факультативний протокол до неї (Закон України від 16 грудня 2009р. № 1767-VІ), Україна взяла на себе юридичні зобов’язаня щодо забезпеченя її виконання в повному обсязі, відображення належним чином її положень у національному законодавстві, планах соціально-економічного розвитку та Державному бюджеті.
Затверджена Державна програма «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів» на період до 2020 року, яка формулює та реалізує відповідну комплексну стратегію державної політики в усіх сферах щодо осіб з інвалідністю і має об’єднати в єдину систему зусилля держави та суспільства для захисту та забезпечення прав людей відповідної категорії в економічному, соціальному, політичному, правовому та культурному житті відповідно до положень Конвенції ООН про права інвалідів. В області завершується робота з розробки відповідної регіональної програми.
Зважаючи на значну увагу держави до реабілітації інвалідів в Україні, складання на МСЕК індивідуальної програми реабілітації інваліда (ІПР), у якій визначається комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів, спрямованих на надання їм допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації і виробами медичного призначення, з визначенням порядку та місця їх проведення, є дуже важливою і відповідальною справою.
Відповідно до постанови КМУ від 03.12.2009р№1317 “ Питання медико – соціальної експертизи “ зі змінами ,внесеними постановою КМУ від 31.05.2012р. №485, ІПР заповнюються лікарем — реабілітологом МСЕК у відповідності до плану реабілітаційних заходів, наданого лікарем ЛПЗ або ЛКК та після безпосередньої бесіди з інвалідом і комплексного визначення його реабілітаційного потенціалу. Пацієнти знаходяться на «Д» нагляді медичних закладах області, і саме лікуючі лікарі, як ніхто інший, знають потреби пацієнта в тих чи інших засобах реабілітації.
Посада лікаря – спеціаліста з медико-соціальної реабілітації є на кожній МСЕК, але без постійної співпраці з ЛКК годі очікувати дійових результатів. Час диктує необхідність введення за рахунок загальної чисельності лікарських посад аналогічної посади лікаря – спеціаліста з медико-соціальної реабілітації в кожній ЦРЛ, міських лікарнях і поліклініках, що значно поліпшить результативність і ефективність виконання заходів з реабілітації інвалідів.
В даний час такі посади введені лише в Золотоніській, Тальнівській ЦРЛ, Черкаських міських поліклініках. До речі, в кінці 80-х – початку 90-х років практично у всіх медичних закладах такі лікарі ефективно працювали.
В процесі підготовки питання щодо реабілітації інвалідів в області для розгляду на засідання колегії Головного Управління вивчено стан реабілітації безпосередньо в Смілянському, Уманському, Христинівському та Чигиринському районах, а лікарями – спеціалістами з медико–соціальної реабілітації вивчено 400 наданих лікарсько–консультативними комісіями планів реабілітації при направлені хворих на МСЕК по мірі їх надходження впродовж поточного року, в тому числі по регіонах на предмет повноти визначення заходів з \s реабілітації.
Акцент повинен ставитись не на те, “ що може, а чого не може людина з інвалідністю ”, а на те, “ що необхідно зробити, щоб людина з інвалідністю могла працювати та брати участь в суспільному житті ”, що можливе лише при повсякденній співпраці з центрами зайнятості.
Дуже хотілось би відчувати, що медичні заклади активно переймаються проблемами медико-соціальної реабілітації. На жаль, стосовно реабілітації людей з обмеженими можливостями особливих поступок вперед не відчувається: як уже зазначалось, лікарів з реабілітації хворих і інвалідів в області практично не виділено.
Лікарі до цього часу не вважають реабілітацію медичною дисципліною, а деякі переконані, що це є функцією управлінь праці і соціального захисту, забуваючи, а може – не знаючи, що останні опікуються технічними засобами реабілітації для компенсації втрачених функцій (візки, милиці, протези, ортези і т. ін.).
Недоліки в організації реабілітації інвалідів закономірно суттєво впливають і на показники реабілітації , за якими область впродовж ряду років посідає в Україні низькі рейтингові місця, а за 2011 рік -20 місце із 21–го. Порівнюючи показники повної і часткової реабілітації інвалідів в області і в Україні, ми для контрасту порівняли їх з аналогічними показниками по деяких областях , де вони вищі (кращі). Звичайно, суттєвий вплив здійснює віко – статева структура населення, економічна ситуація в регіоні, але немає сумнівів в тому, що рівень організації реабілітації в різних регіонах не однаковий.
Лікарсько – консультативною комісією контролюється вивчення причин інвалідності, а саме – своєчасності виявлення хвороби, повноти обстеження, адекватності і ефективності лікування, реабілітації на всіх етапах до настання інвалідності, однак районними спеціалістами такі експертні оцінки ведуться не в повному обсязі.
На виконання Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» та Закону України № 4064-VІ «Про внесення змін до статті 26 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», Державної цільової програми “Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів” на період до 2020 року , державна політика у сфері реабілітації інвалідів в області спрямована сьогодні на реалізацію соціальних ініціатив Президента України щодо забезпечення їх всіма необхідними видами реабілітації відповідно до потреби, в тому числі і інвалідів, визнаних інвалідами безтерміново.
Значній частині останніх ІПР тривалий час не корегувались відповідно до змін в стані здоров’я, більшість з них лікарсько – консультативними комісіями на МСЕК з метою корекції ІПР не направлялись.
Сьогодні є гостра потреба забезпечити активний патронаж інвалідів І та ІІ гр. сімейними лікарями, профільними спеціалістами саме з метою забезпечення їх потреб в усіх методах реабілітації.
Ми розраховуємо на глибоке розуміння проблеми всією медичною громадкістю.