11.10.2012р. на базі КЗ «ЧОПНД» м.Сміла відбулась науково-практична конференція «Реабілітація осіб з розладами психіки та поведінки. Роль і місце соціальної та психіатричної служб». В якій брали участь представники КЗ «ЧОПНД», КЗ «ЧОЦ МСЕ», районні психіатри, працівники Управління праці та соціального захисту, керівники територіальних центрів.
(Кухар А.К., головний лікар КЗ «Черкаська обласна психіатрична лікарня», Шворак О.М., голова спеціалізованої психіатричної МСЕК КЗ «ЧОЦ МСЕ», Семененко О.В., заступник головного лікаря КЗ «ЧОЦ МСЕ»)
«Проблеми психосоціальної реабілітації осіб з розладами психіки та поведінки»
Шворак О.М., голова спеціалізованої психіатричної МСЕК КЗ «ЧОЦ МСЕ»
Реабілітація психічнохворих була і залишається однією з самих складних проблем в порівнянні з іншими категоріями інвалідів, адже має свої особливості, які пов’язані в першу чергу з тими обставинами, що при психічних захворюваннях , як ні при яких інших, серйозно порушуються соціальні зв’язки та відносини.
Актуальність даної проблеми зумовлена тим, що за статистичними даними у 25 % населення земної кулі протягом життя розвивається одне або декілька психічних розладів.
В той же час психічні захворювання мають величезні соціальні наслідки
— зниження на 10 років середньої тривалості життя хворих з розладами психіки та поведінки.
— соціальна дезадаптація
-суїцидальна поведінка
-соціально-загрозлива поведінка
-погіршення якості життя пацієнтів і їх родичів
Останні 5 років згідно статистичних даних відбувається поступове зниження показника захворюваності на розлади психіки та поведінки в Україні. Хоча за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я в нашій країні — тільки 20% пацієнтів з тяжкими формами психічних розладів звертаються по медичну допомогу.
Максимальним за роки незалежності показник захворюваності в Україні був в 1996 році.
Психосоціальна реабілітація –це процес , який відкриває людям, які страждають на психічні розлади , можливість досягти свого оптимального рівня самостійного функціонування в суспільстві.
Зараз є прописною істиною , що чисто медична модель надання психіатричної допомоги є неспроможною досягти цієї мети. Лише комплексний підхід ( медичний та соціальний) має вагомі переваги, так як торкається всіх аспектів життєдіяльності як пацієнтів так і їх найближчого оточення.
Це досить важливо, оскільки дозволяє задіяти збережені ресурси особистості хворих і створити на цій основі досить високий рівень мотивації до позитивних змін, сформувати свідоме відношення до лікування і відповідальність за свою поведінку. Практично психосоціальна реабілітація розпочинається з першого контакту хворого з медичною службою і триває до тих пір, доки не буде відновлений його соціальний і професійний статус.
У минулому акцент робився на трудової терапії та реабілітації. Діяли лікувально-трудові майстерні, в яких працювало значна кількість хворих. Зміна економічної ситуації в країні призвело до практично повного руйнування системи трудової терапії. З іншого боку, сучасна дійсність ставить дуже високі запити до здатності пацієнтів жити незалежно.
У сучасних умовах і людині, яка не має психіатричних проблем нелегко адаптуватися, що говорити про психічно хвору людину.
Сучасна система реабілітації базується на психосоціальній моделі, яка включає в себе наступні етапи:
Медико-психіатричний (біологічний) етап — психофармакотерапія, спрямована на стабілізацію стану хворих, купірування виражених поведінкових порушень, призначення препаратів тривалої терапії.
Успішність реабілітації, особливо її медичної частини залежить від якості підтримуючого медикаментозного лікування. Адже психічні хвороби, як правило, мають хронічний перебіг і для запобігання рецидиву пацієнтам необхідно роками приймати психотропні препарати. І тут багато існує проблем. Досить часто нейролептики, особливо перших поколінь, які зараз досить поширені із-за своєї більшої цінової доступності, не позбавлені серйозних побічних дій, які ще більше погіршують якість життя інваліда, знижують працездатність. Психіатри скаржаться, що невпинно знижується рівень амбулаторного диспансерного відвідування пацієнтами лікаря, так як зменшується можливість безоплатного забезпечення медикаментами.
Значне місце серед форм соціальної реабілітації займає трудова реабілітація. Матеріальною базою трудової реабілітації в складі лікарні є реабілітаційне відділення. Це окремий спеціалізований психіатричний структурно-функціональний підрозділ лікарні, розрахований на 150 посадових місць, які розподілені між швейними та сільськогосподарськими цехами.
Предметом діяльності реабілітаційного відділення є:
-
надання пацієнту індивідуального комплексу медико-соціальної реабілітації в умовах найменшого обмеження та із залученням до процесу реабілітації компетентних фахівців з метою забезпечення максимальної ефективності реабілітаційних програм відповідного фаху;
-
вибір та надання комплексу реабілітаційної трудтерапії та соціальних потреб і стану працездатності згідно розроблених лікарнею «Уніфікованих стандартів застосування реабілітаційної трудової терапії при різних формах захворювань з розладами психіки та поведінки»;
-
здійснення комплексу трудових заходів шляхом реабілітації індивідуальних реабілітаційних програм для поетапної адаптації пацієнтів до звичайних умов життя;
-
здійснення диференційованої трудтерапії з визначенням відновлення працездатності, перекваліфікації, трудової зайнятості та побутової адаптації згідно потреб самостійного функціонування пацієнта;
-
формування у пацієнта активного ставлення до процесу надання реабілітаційної трудтерапії;
-
сприяння підвищення соціальної активності пацієнта під час трудотерапії.
Трудова терапія забезпечує можливість досягнення стану якісної ремісії, зменшення кількості госпіталізації, відновлює вміння пацієнта планувати та організовувати особисте життя, дає можливість соціальної адаптації пацієнта в суспільстві і створює реальну можливість працевлаштування.
Щорічно курс праце терапії на базі реабілітаційного відділення проходять більше 1000 осіб з вадами психічного здоров’я. На кожного пацієнта у реабілітаційному відділенні заведена розроблена на досвіді лікарні «Індивідуальна картка соціально-трудової реабілітації пацієнта» (таблиці № 7 і 7а) з відображенням критеріїв оцінювання відновлення працездатності пацієнта з метою накопичення катамнестичних даних.
Реабілітаційне відділення функціонально входить до складу загально лікарняної системи медико-соціальної реабілітації пацієнтів з вадами психічного здоров’я, яку об’єднує Центр медико-соціальної реабілітації пацієнтів лікарні.
Центр медико-соціальної реабілітації виконує, крім культ терапії та трудтерапії, складну та відповідальну роботу із соціально-правової реабілітації інвалідів. Мета соціальної роботи передбачає регулювання правових, економічних відносин інвалідів із суспільством, надання йому допомоги та підтримки в подоланні проблем самоутвердження в самостійному житті після виписки зі стаціонару.
Зміст соціальної роботи полягає у розширенні можливостей й самостійності інваліда, у відновленні зв’язків інваліда з соціальними службами, які надають необхідні ресурси та послуги.
Медична сестра-соціолог Центру відіграє важливу роль у соціальному захисті певних прошарків інвалідів – насамперед самотніх людей із функціональними обмеженнями, тобто з психічними розладами, передусім орієнтуючи на їх соціальну адаптацію.
«Мета та напрямки психологічної допомоги при інвалідності»
Стеценко М.Г. , головний п/ш психолог ГУОЗ та МК ЧОДА, керівник Центру медичної та практичної психології, психолог спеціалізованої психіатричної МСЕК КЗ ЧОЦ МСЕ
За визначенням ВООЗ здоров’я це стан фізичного, психологічного та соціального благополуччя. З урахуванням цього медико-соціальна експертиза перетворилась з експертизи придатності до праці (як це було властиво радянському періоду) на комплексну оцінку обмежень життєдіяльності людини, викликаних захворюванням. Тому поряд з об’єктивацією обмежень викликаних соматичним недугом (біль, втомлюваність, фізичні дефекти тощо), оцінкою рівня соціального функціонування (наявність роботи, здатність подбати про себе, бути включеним в широкий соціальний контакт суспільства тощо) постає завдання об’єктивації психологічної складової здоров’я та оцінки шкоди завданої хворобою.
Будь-яка хвороба завдає людині страждань, в тому числи психологічних. Існують два підходи до надання допомоги. Перший можна визначити, як ліквідацію страждань, тобто повне одужання. В цьому підході більше місця займають поняття знання хвороби, уміння лікувати, швидкість настання терапевтичного ефекту, оптимізм та тривалість життя.
Однак медико-соціальна експертиза має справу з ситуаціями життя людини, коли описана стратегія вичерпала себе, тобто хвороба є невиліковною. Тому постає завдання реабілітації, котру, серед іншого можна розуміти, як стратегію зменшення страждань. В рамках цього підходу на перший план виходять поняття якості життя, терпіння, мужності, здобуття нових сенсів. Здоров’я визначається не як відсутність хвороби, а як здатність досягти необхідної якості життя долаючи обмеження.
Психологічну складову реабілітаційного потенціалу можна визначити, як здатність людини адекватно розуміти життєву ситуацію що виникла, здатність приймати відповідальність на себе та приймати необхідну допомогу, здійснювати подальше життєве планування з урахуванням обмежень. Безумовно, страждання будь-якого характеру мають як суб’єктивний так і об’єктивний компонент.
Сучасні методи експериментально-психологічного дослідження дозволяють визначити наступні феномени психологічної складової реабілітаційного потенціалу.
-
Стан когнітивних (пізнавальних) процесів. Здійснюється оцінка рівня протікання процесів пам’яті, уваги, мислення, оцінюється рівень розумової працездатності (як здатність витримувати тривалі інтелектуальні навантаження), динаміка психічної діяльності.
-
Стан емоційно-вольової сфери особистості, котрий у розширеному функціональному діагнозі складає адаптаційний ресурс особистості (АРО). Він складається з дослідження:
-
системи відносин особистості,
-
рівня емоційної стабільності,
-
тривожності,
-
ригідності,
-
рівня невротизації та особистісних змін.
-
Методичне забезпечення може здійснюватись з використанням наступних стандартизованих методик: “незакінчені речення”, опитувальник Айзенка, Спілбергера, Томський опитувальник ригідності.
Типологітізація АРО дозволяє виділити кілка рівнів:
-
Оптимальний рівень АРО – відсутність конфліктності в системі відносин особистості, низький рівень нейротизму, тривожності та ригідності.
-
Недостатній рівень АРО – конфліктність в декількох сферах відносин, помірно виражений рівень емоційної нестабільності, тривожності або ригідності.
-
Низький рівень АРО – конфліктність в пріоритетних сферах відносин особистості, високий рівень нейротизму, тривожності та ригідності.
-
Інверсний рівень АРО – перекручення адаптивних можливостей особистості (безпорадність, суїцидальна активність, “втеча в хворобу”, соціальна ізольованість).
-
Ситуація хронічного захворювання та набуття статусу інваліда є по суті психологічно кризовою. Вона потребує від людини формування певних стратегій подолання кризи, певних програм дій. Оцінка дієвої реакції (поведінки) людини за цих умов визначається як тип пристосувальної поведінки. Він визначається наявністю цілеспрямованих дій що включають: набір навичок вирішення проблем, здатність справлятися зі змінами, почуття власної значимості і впевненості в собі. Пристосувальна поведінка розглядається як перетворений хворобою спосіб взаємодії людини із соціальним середовищем. Виділяють конструктивну пристосувальну поведінку, регресивну, дезадаптативну та конфліктну. Для дослідження здатності застосовують цілеспрямоване інтерв’ю, автобіографічний метод, метод подолання кизових ситуацій.
Також, слід зазначити, що реакція особистості на кризову ситуацію, викликану хворобою є процесом динамічним, має певний розвиток та сценарій. Це відкриває певні можливості застосування психокорекцій них втручань з метою реабілітації.
Більшість дослідників фіксують п’ять основних психокогнітивних реакцій: шок, стадія заперечення, стадія агресії, стадія депресії, стадія прийняття.
Стадія шоку. Як правило не є тривалою, однак характеризується високою інтенсивністю емоційних переживань (страх, тривога, відчай, розгубленість) що часто описуються як переживання гострого горя та утрати. Не рідко психологічні реакції на цьому етапі можуть сягати рівня психічних розладів. Тоді виникає потреба залучення психіатра.
Стадія заперечення – витіснення ситуації, однак ситуація кризи залишається в свідомості. Характерна на цьому етапі формування ірраціональних очікувань (“вилікуйте мене, хочу бути абсолютно здоровим”, сподівання чудодійних ліків, відчуття небезпеки).
Стадія агресії – реакція пов’язана із пошуком “винуватців” та причин. Часто виникають конфліктні стосунки із оточуючими, в тому числі із медичним персоналом: “це ви не догляділи”, “я вас виведу на чисту воду”, “я вас посаджу” тощо. Однак варто пам’ятати, що за подібною поведінкою часто приховується афект страху та відчаю. Якщо людина не знаходить об’єкта агресії зовні, тоді ця агресія може бути спрямована проти самого себе.
Стадія депресії – в кризі, спричиненій хворобою, виявляються всі приховані проблеми (“старі рани”), старі образи, провини що складали “копілку” страждань. Цей етап, якщо він успішно проживається, дозволяє людині знайти нові смисли, зробити переоцінку цінностей, відділити “головне” від другорядного.
Стадія прийняття. Здобуття сенсу буття, прийняття обмежень, стабілізація психологічного стану через здобуття спокою, прийняття відповідальності за обставини хвороби та свого існування на себе. Це дозволяє будувати позитивні стосунки з оточуючими на основі довіри, взаємо прийняття.
Описані стаді не змінюють одна одну в суворому порядку та можуть змінювати черговість, можуть залежите від індивідуально-психологічних, культуральних та характерологічних особливостей.
Підсумовуючи, можна прийти до висновку, що структура психологічної складової реабілітаційного потенціалу потребує фахової, експериментально-психологічної оцінки. На основі її виявлення можна ефективно запланувати психолого-педагогічну частину індивідуальної програми реабілітації, починаючи від розвитку або стабілізації стану когнітивних процесів аж до вирішення сутнісних проблем буття людини (подолання відчаю, розпачу, безпорадності перед складними обставинами життя) та стимулювати активність людини до здобуття необхідної якості життя.